Спеціалізована школа №200
імені Василя Стуса

Вірші про Чорнобильську трагедію

Виступ на районному вечорі пам'яті



Чорна мітка

 

Весна. Кохання. Цвіт вишневий.

Стронцій. Радій. Біль квітневий.

Дівчина. Хлопець. Велике кохання.

Забрали. Де він? Тьма незнання.

Куди? Навіщо? Коли побачу?

На службу. Треба. Мовчання. Плачу.

Живий чи мертвий? Хоч це скажіть

Все. Досить. На травневі свята йдіть.

 

Мовчання. Відчай. Суцільний стрес.

Чому мовчать? Це ж не просто інтерес.

Чи я побачу? Чи він більше не вернеться?

Що це за кара, Боже? Коли ця влада схаменеться?

 

Пропав. Нема. А тиждень йде.

Ні слова. Ні вістки. Не видно сліду.

А потім вернувся. 

Та інший уже…

Серйозний. Не мій. Щось наче чуже.

Мовчить. Уникає. Не йде до хати.

Не буду. Не треба, у нього питати.

Я знаю. Все знаю. Про цю чорну мітку.

Чорнобиль. Пожежа. Наше місто за решітку.

 

 

Зона відчуження. Радіація. Смерть.

Ми знаємо лише інформації чверть.

Милий, я чорною міткою тебе не полишу.

Тиша. І тиша.  Лиш тиша.

 

Малахова Анна

10-Б клас

 

Незабутній подвиг ліквідаторів

 

Тривожний дзвінок у пожежні частини,

Пошкоджено енергоблок номер чотири.

Ринулись хлопці гасити смертельний реактор

Для запрошення не знадобився й агітатор.

 

Життя за життя вони всі віддавали,

Своє майбуття за нас погребали.

Вже майже забуті герої пожеж,

Гасили реактор , не знаючи меж.

 

Вони всі померли, рятуючи нас –

Дітей ненароджених, чий рід би погас,

Трагедію квітня весь світ пам’ятає,

Полин, кожен знає, життя забирає.

 

Клочко Валерія

8-А клас

 

Дзвони Чорнобиля

 

Чи знаєш ти, дитино,

Чи знаєш взагалі,

Що сталось в Україні

На нашій, на землі?

Чи знаєш ти, дитино,

Що сталось в ті роки,

Коли хмарини з пилу

Закрили всі зірки?

Та ж ти вивчав, напевне,

У школі, у книжках

Читав це точно кожен

Про той квітневий жах!

Про ніч, ту, що навіки

Змінила нас усіх,

Про всі ті болі й крики,

Через фатальний збіг.

Про ніч весняну, теплу,

Що не несла біди,

Про тих, хто йшов до пекла,

Рятуючи живих.

Про тих героїв славних,

Що полягли в ЧАЕС,

Що душ їх відгук давній

Ще чутно із небес.

Гучні дзвеніли дзвони,

Віщуючи кошмар…

Їх й дотепер ще чути,

У місті, що з примар.

Всі люди утікали

У ту пекельну ніч,

Що траур віщувала

Для цифри 26.

Лиш  Прип’ять – тиха річка

Тече собі униз,

Немов блакитна стрічка,

Що сплетена зі сліз.

Пишу я це, дитино,

Тобі, щоб нагадать:

Хоч місто і порожнє,

Та дзвони ще дзвенять!

Ще пам'ять не забута

Біль не минув і гнів,

І знову говорити

Нам не забракне слів.

Трава, гірка й пахуча,

Росте в степу полин.

Чорнобиль – ймення жгуче,

Ведуче у загин!

Я вірю, що вже скоро

Піде жах геть із міста.

Я вірю, що лелеки

Вернуть у свої гнізда.

Я вірю, дзвони стихнуть,

Прийде година миру

Не тільки у Чорнобиль,

А й в нашу Україну.

 

Мукоєд  Олександра

8-А клас

 



Создан 23 апр 2015



счетчик посещений
Яндекс.Метрика