Спеціалізована школа №200
імені Василя Стуса

В ГОСТЯХ У МИКОЛИ ЛИСЕНКА




 

Перебуваючи на першому пусковому комплексі Київського метрополітену ми в черговий раз відкриваємо для себе станцію «Університет», яка уособлює часточку багатої культурної спадщини Києва. Відкрита 6 листопада 1960 року станція отримала назву від головного (червоного) корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Це станція київського метрополітену глибокого закладення. Вона має такий же проміжний вестибюль, як на станції «Арсенальна». Побудована у стилі сталінського неокласицизму стала в 1986 році заслужено пам’яткою архітектури місцевого значення за № 171.

Сфотографувавшись біля входу на станцію «Університет» (рис. 1)

 

гуртківці дізналися, що наземний вестибюль побудований на місці початкового входу в ботанічний сад імені академіка О. В. Фоміна КНУ ім. Т. Шевченка. Із-за крутого схилу з тильної сторони вестибюля нахилений хід ескалатора частково виходив на поверхню, і щоб його заховати створили дві тераси. Тодішній директор ботсаду Дмитро Проценко навіть поскаржився до Москви за що його відразу звільнили з посади, призначивши іншого директора.

Ботанічний сад імені академіка О. В. Фоміна Київського національного університету імені Тараса Шевченка засновано 22 травня 1839 року на площі у 22 гектари, як «університетський» сад на лівому березі р. Либідь. В цьому році ботсад відзначатиме 178 років! Ботанічний сад – науково-дослідна, навчальна, освітня, природоохоронна установа. Першим директором був викладач університету Св. Володимира Рудольф Траутфеттер німець за походженням.

Головний архітектор університету Св. Володимира Вікентій Беретті спроектував ботсад ще в 1835 році, але сучасного вигляду він набув після 1852 року коли було побудовано огорожу навколо нього. Перші рослини були привезені з Кременецького (нині Волинського) ліцею, що на Тернопільщині. За велику історію формування ботсаду тут росте понад 9000 видів різноманітних рослин, в т. ч. 4000 тропічних і субтропічних. Так і 1960 році стає пам’яткою садово-паркового мистецтва республіканського значення (кол. УРСР), 1983 році – заповідним об’єктом загальнодержавного значення та 2009 році – їх колекція тропічних і субтропічних рослин склала національне надбання України. Поступово було побудовано 17 теплиць, 12 оранжерей та найбільший на той час кліматрон висотою 32 м (1978) в якому росте 63 види пальм та інших рослин.

Повільно прогулюючись затишними стежками ботсаду ми вийшли на вулицю Льва Толстого, яка знаходиться в місцевості Паньківщина (поселення у долині р. Либеді, пізніше – Новоє строєніє). Спроектована 1846 році, почала забудовуватися з 1850-тих років і мала назву Шулявська, з 1891 року – Караваєвська, і лише 1920 року – Льва Толстого. В будинку № 9 у червні 1879 року під час свого єдиного візиту до Києва зупинявся Лев Толстой. В щоденнику за 1879 рік Толстой писав: «Киев очень привлекает меня». Пробувши чотири дня великий російський письменник відвідує Лавру, Софійський собор, Михайлівський монастир, Духовну академію.

Зважаючи на невеличкий дощ ми пришвидшили крок і вийшли на вулицю Саксаганського, яка розташовується у місцевості Євбазу (сучасна площа Перемоги, кол. Єврейський базар). Відома з 1850-тих років як Велика Жандармська та Мала Жандармська, які 1881 року були з’єднані в одну вулицю Жандармську. З середини ХІХ століття квартирували жандарми, розміщувалися жандармські конюшні, тощо. 1888 року перейменовано на Маріїнсько-Благовіщенську від Маріїнської громади сестер милосердя, які після російсько-турецької війни 1877-1878 років на 40 сотках землі побудували будинок № 78. В 1887 році була побудована церква Благовіщення, яку було знесено 1935 році. Від цього і подвійна назва вулиці. Після приходу до влади більшовиків вулицю перейменували у вулицю Леоніда Пятакова, назву пізніше зняли тому, що брата Леоніда було визнано «ворогом народу».

Присвоїли нову назву як вулиця Саксаганського. Названа 1937 році на честь Панаса Саксаганського який першим отримав з драматичних артистів звання народного артиста кол. СРСР (до речі, це один із тих небагатьох випадків коли вулицю назвали прижиттєво!). Це одна з центральних вулиць столиці України, яка має багато пам’ятних місць пов’язаних із життям і діяльністю багатьох українських видатних осіб. Так у будинку № 93 проживав письменник Михайло Старицький, будинку № 95-б – композитор Микола Лисенко і поет Максим Рильський, будинках №№ 97, 101, 115 – поетеса Леся Українка (Лариса Косач, дочка) та письменниця Олена Пчілка (Ольга Косач, мати) та багато-багато інших.

Будинок-музей Миколи Лисенка, який розташовується за адресом вул. Саксаганського, 95-б відкрито 30 грудня 1980 року. Родина українського композитора орендувала за 25 карбованців другий поверх будинку міщанки Мотрони Сидоренко (арх. Хойнацький, 1859). Микола Віталійович Лисенко (1842 – 1912) проживав в будинку з 5 вересня 1894 до 6 листопаду 1912 років.

Що нас найбільше вразило:

ü Концертний рояль фірми «Блютнер» з своєю цікавою історією і якому понад 120 років;

ü Робочий кабінет митця;

ü Частина колекції українських народних інструментів – колісна ліра, торбан, цимбали, кобза;

ü Архів, переданий з кабінету-музею М. Лисенка при Київській державній консерваторії (нині Національна музична академія імені П. І. Чайковського).

Всього в музеї понад 4000 одиниць основного та 3800 одиниць допоміжного фонду (рис. 2).

 

Почавши з участі в аматорських виставах 1870-х, від 1883 року Микола Віталійович входить до кола фундаторів національного музично-драматичного театру. Цю нову не менш цікаву сторінку української культури ми перегорнемо у наступних класах.

З вами був невтомний мандрівник-краєзнавець

Володимир Яценко v.iatsenkо@mail.ru 

Пишіть – зустрінемось!

 

19.03.17



Создан 28 мар 2017



счетчик посещений
Яндекс.Метрика