Спеціалізована школа №200
імені Василя Стуса

Година пам'яті Василя Стуса




А проте:

ми ще повернемось

бодай –

ногами вперед,

але: не мертві,

але: не переможені,

але: безсмертні.

                  В. Стус

 

19 листопада 2014 року виповнилося 25 років від дня перепоховання на Байковому цвинтарі у місті Києві праху Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина – видатних правозахисників, які загинули у концтаборах колишнього СРСР.

Стус Василь Семенович народився 8 січня 1938у селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в селянській родині. Поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, один із найактивніших представників українського культурного руху 1960-х років. За переконання в необхідності української культурної автономії був заборонений радянською владою і на дванадцять років позбавлений волі.

У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради В.Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. Літературна діяльність поета, його звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення людських прав і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили арешт у 1972.

Тоді київський обласний суд звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання поет відбував у мордовських і магаданських таборах.

Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до Гельсинської групи захисту прав людини. В травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом й у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями Стус кілька разів оголошував голодовки. У січні 1983 за передачу на волю зошита з віршами на рік його було кинуто до камери-одиночки. 28 серпня 1985 Стуса відправили в карцер за те, що, читаючи книгу в камері, оперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер Василь Стус у ніч з 3 на 4 вересня. Стуса поховали за декілька годин до приїзду дружини та сина і не дозволили перевезти тіло на Україну.

Влітку 1989 року в середовищі недавно звільнених політв’язнів та родин загиблих у неволі правозахисників Олекси Тихого, Юрія Литвина та Василя Стуса виникла думка перевезти їхні тлінні рештки на батьківщину, до Києва, щоб належно поховати. І, нарешті, 19 листопада сини України повернулись на Батьківщину.

19 вересня 2014 року учні спеціалізованої школи №200 імені Василя Стуса зібралися на годину пам’яті поета. До школи завітали народний артист України, режисер театру і кіно, професор Київського державного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, заслужений діяч мистецтв України  Лесь Степанович Танюк та його продюсер Шевчук Володимир Олександрович, які наблизили до підлітків постать поета, розповідаючи про його життя, прагнення, мрії; деталі особистого життя.

І поряд с учнями поставав Поет-борець, Поет-патріот, Поет-людина. Він повертається в своїх віршах, в пам’яті, в досягненнях  українського народу.

 

 

 

 



Создан 20 ноя 2014



счетчик посещений
Яндекс.Метрика