Спеціалізована школа №200
імені Василя Стуса

До Дня Соборності України.

Виховна година. Підготувала Савченко Л.І.



Виховна година до Дня Соборності України.


Мета: поглиблення знань учнів про Україну як державу зі своєю історією, культурою, народними звичаями й традиціями; формування гордості за рідну країну.


Хід заходу:

Учень 1: День Соборності – свято України, яке відзначається щороку 22 січня в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.

Офіційно в Україні свято відзначається з 1999 року.

Свято встановлено в Україні «…враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…» згідно з Указом Президента України «Про День Соборності України» від 21 січня 1999 року №42/99.

Учень 2. Деякий час, з 30 грудня 2011 року, указом на той час Президента України Віктора Януковича День Соборності на офіційному рівні було скасовано і, натомість, встановлено «День Соборності та Свободи України». Однак 13 листопада 2014 року указом Президента України Петра Порошенка свято було відновлено.

Ідея соборності бере свій початок від об’єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани: Богдан Хмільницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У XVIII – початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Московією, Румунією, Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях найкращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.

Учень 1. Проголошення злуки було призначено на 12-00 22 січня 1919 року, тобто першу річницю проголошення четвертого універсалу про повну незалежність України.

22січня було проголошено всенародним і державним святом. День видався погідний та гарний, з легким морозом. Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами та гербами. 0 9-00 годині ранку в усіх церквах відправляли богослужіння.

Учень 3.  Головні торжества проголошення злуки проходили на Софіївській площі. При вході з вулиці Володимирської на Софіївську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12-00 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки Л.Цегельський передав грамоту Національної Ради «Про Акту об’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Володимиру Винниченку.

Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії:

«…Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснились віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»

Учень 4. Акт Злуки глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самоідентифікації, становлення політичної нації. Вперше за 600 років він став реальним кроком до об’єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.

Учень 1. Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий Конгрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парламенту. Акт Злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. На основі цих рішень Західноукраїнська Народна Республіка перейменовувалась у Західну область УНР (ЗО УНР). Єдиним державним гербом став тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР  золотого лева на голубому полотні. У той же час злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР та ЗУНР відклалося до скликання Установчих Зборів об’єднаної України, як це й передбачалося ухвалою Української Національної Ради від 3 січня.

Учень 5. Об’єднання українських земель відбулося юридично та політично. Проте державне об’єднання не відбулося. Тому перед фактом військової катастрофи восени 1919 і в 1920 роках уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої регіональні інтереси. Це яскраво проявилося в процесі переговорів Симона Петлюри з Польським керівництвом та в підписанні ним 21 квітня 1920 року Варшавського договору, згідно з яким, за визнання Польщею Директорії УНР, очолюваної С.Петлюрою, та надання військової допомоги проти більшовицьких урядів України та Росії, Польщі передавались Галичина, Холмщина, Підляшшя й Західна Волинь (включаючи повіти Рівненський, Дубнівський та частину Кременецького).

Учень 6. Окупація Польщею Західноукраїнських земель знову відсунула на невизначений період возз’єднання всіх українських земель. Воно відбулося лише у вересні 1929 року, але не як втілення в життя віковічних прагнень українського народу, а як результат таємної радянсько-німецької змови від 23 серпня 1939 року  про сфери впливу, а також гри на патріотичних почуттях населення Західної України. Надії народу не справдились. «Свято свободи, що прийшло зі Сходу», обернулось для населення жорсткими буднями.

Учень 7. 1939 року було вперше за 20 років урочисто відзначено на офіційному рівні свято Соборності України. Відбулося це у Карпатській Україні, у місті Хуст, на той час – автономній республіці Чехословаччині. Це був чудовий привід нагадати закарпатцям про волю, висловлену на З’їзді Всенародних зборів українців у Хусті 21 січня 1919-го року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею у Києві, і легітимізувати тим самим свою програму побудови Української держави на базі «закарпатського П’ємонту».

Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тисяч люду, який з’їхався до столиці Карпатської України з усіх кінців світу.

Учень 8. Зі спогадів письменника та журналіста Василя Гренджи-Донського про святкування 20-ї річиці Акту Злуки в Хусті 22 січня 1939-го року.

«Від самого ранку поїзд за поїздом бігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячі синьо-жовтих прапорців на вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т.д. Навіть з далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборності, велике свято!. Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волово послало аж трьома величезними вантажними автами своїх заступників, щось біля двісті людей. (…) Біля тридцять тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадцятиріччя. Колись просвітянські збори в Ужгороді були справді величавими, але сьогоднішні збори – рекорд (…). Десь біля одинадцятої години після Богослужби сформувався величезний похід, замаяли сотні рідних прапорів, і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу! Три години тривав хід вулицями нашої столиці, і аж біля чотирнадцятої розпочались святочні збори на площі.»

Учень 9. В кінці 2000-х почала відроджуватись традиція створення «живих ланцюгів», що символізують єдність українського народу. В 2008-2011 роках в Києві такі ланцюги утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об’єднували правий і лівий береги Дніпра. Основним організатором цієї акції виступало Братство козацького бойового звичаю «Спас». Найбільшого розмаху акція досягла 2011 року, коли на міст Патона прийшло понад 1000 учасників. Того року до організації акції долучились такі громадські організації як Відсіч, Молода просвіта, Національний альянс, Молодіжний націоналістичний конгрес, студентський туристичний клуб  «Скіфи» КНЕУ. 22 січня 2011 року «живий ланцюг» утворено у понад 20 містах України.

Учень 1. Через багато гірких літ

Учень 2. Соборно дивимось на світ.

Учень 3. Соборно жито засіваймо.

Учень 4. Соборно правду пожинаймо.

Учень 5. Соборно волю бережімо.

Учень 6. Соборно славу вознесімо.

Учень 7. Соборно чужого научаймось.

Учень 8. Соборно й свого не цураймось.

Учень 9. Соборно пісню заспіваймо.

Учень 1. Соборно бога в серці маймо.

Звучить українська народна пісня.



Создан 28 янв 2015



счетчик посещений
Яндекс.Метрика